Квітує навколо чарівна краса…
У барвистій росі прокидається ранок,
І в тихих озерах пливуть небеса.
Серця наші знову стискає тривога.
Як спокій знайти у своїх відчуттях?
Любов до Вітчизни і віра у Бога
Покаже нам світлий і праведний шлях.
Моя Україна! Ти сильна й багата,
У тебе мільйони найкращих синів.
Ми зможемо труднощі всі подолати,
Єднаймося, браття! Вставаймо з колін!
Я вірю, Вітчизно, ти станеш на ноги,
Запалиш любов’ю гарячі серця.
Підуть в забуття всі печалі й тривоги,
І нашому щастю не буде кінця.
Весна й війна – дві несумісні речі.
Війна в співучій, милій Україні!
Як страшно робиться мені,
Коли дивлюсь я на чужинців,
Які в руках тримають зброю,
В очах яких іскриться не любов,
А лють і ненависть до мого рідного народу.
Що ж це за люди? Хто ж їхні батьки?
Які ж їх мами народили?
Чому хорошому їх змалечку учили?
Яку отруту замість крові в них влили?
Яке каміння замість серця положили?
Ні! Це не наші матері!
Бо наші мами – милі, добрі й щирі!
Серця їх сповнені любові,
А руки ніжні й працьовиті,
Бо вчать нас змалку не ламати, а творити,
Вчать нас співати, грати, малювати,
Вчать прославляти нашу рідну Україну!
Вчать бути гідними доньками й синами
Свого великого народу, якого не зламати,
Який не стане на коліна перед катом!
А ми – маленькі українці, Тарасові правнуки,
Ми не бандери, ми не фашисти.
Ми хочем щастя й миру
Всім людям на планеті,
Щоб всі народи дружніми були.
І ми уклінно Вас благаєм:
– Дорослі, схаменіться!
Не треба нам війни, ми хочем миру!
Коментарі
Дописати коментар